Рецензия на книгу «Байстрючка»

«Байстрючка» Марія Химич

Зараз все містечко лежало …під ногами. Запущене, без продуманого планування, зверху воно виглядало як скупчення з безладної мішанини будинків, освітлених зимовим холодним сонцем. Дивлячись на нього зверху, Рудольф розмірковував: невже хтось стане захищати це місто зі зброєю в руки або навіть віддасть за нього своє життя, як віддав своє брат Генрі Фуллера за невідоме містечко в далекій Німеччині.
Ірвин Шоу «Багач, бідняк»



Даремно іменитий американський романіст Ірвін Шоу зневажав провінційні містечка. В них, під удаваним нашаруванням повільного плину подій та нудьги, не зменш, ніж як у знаних центрах культури, вирує своє життя, палають пристрасті, зароджуються й вибухають трагедії. І хоч авторка роману «Байстрючка» Марія Химич теж, вустами однієї зі своїх героїнь, паплюжить містечкове життя: «Звичайно, у подiбних маленьких мiстечках добре живеться лише дiтям i старим. […] А для молодi таке середовище проживання загрожуе тiльки безбожною пиятикою, тож вона при нагодi звалює подалi, до великих мiст» - читання цієї книги засвідчує про те, що й у заштатному Задрипанську можливі ще й, ой які, сюжети…
Хоч від сіл і містечок, побіжно змальованих у творі віє запустінням та занедбаністю: «…село вимирає. Тут живуть бабусі й майже немає молодих сімей. Загалом хати пустують.», «…набережна була вражена вірусом руйнації. Ресторан уже два роки як закрився…Пляжна зона під рестораном укрилася бур’янами й сміттям, колись ошатні «грибочки» й кабінки для переодягання були загидженими» - їх жителі, все ж живуть та мріють про високе й земне, не зважаючи на всі старання влади перевернути їх на бездумну скотину.
І у кожного жителя, кожної сім’ї є свій «скелет у шафі» , свої сокровенні, страшні, сороміцькі, фантастичні таємниці, які свідчать, скоріш, не про гріховність, а про приналежність до живого життя:
У кожній шафі -
Нудиться скелет,
І там, лишень, його немає
Де затхлість і запал погас,
Де вир життя зникає…
Здається, сталася чергова особиста трагедія. Юна Ксенька від сестри Варварки дізналася, що вона байстрючка . Це сором, це жупел, це зневага друзів й однокласників, косі погляди сусідів й глузливі посмішки беззубих бабок на базарі. Радше бути законною донькою алкоголіка, пиятика, навіть злочинця. Десь підсвідомо, вона щось таке відчувала (Та й не дивно, адже народилась Ксенька через двійко років опісля того як її мати Віта розлучилася з п’яницею Геником. Та й у рідкі свої появи перед бувшою своєю сім’єю, останній до Ксеньки відносився більш ніж прохолодно).
Та на диво, дівчина, навіть, рада такому повороту долі. Хоч щось незвичне в сірості буднів рідного містечка Задрипанська! Мало того, Ксенька вирішує віднайти своїх родичів по-батькові (батько помер через кілька літ по незаконнонародженню доньки).
Вирішено – зроблено. І коли на чергові вихідні мама з сестрою поїхали до бабці – Ксенька вирушила до міста Б. у пошуках родичів. В електричці вона знайомиться з Марком, який (яка прикрість – він же сподобався юнці!) виявляється її братом по-батькові…
Та не все так просто. Поступово Ксенька дізнається багато всього такого, від чого голова йде обертом. Її правильна й розсудлива мати Віта двічі нещаслива в особистому житті: довелось розлучитись з пиятиком Геником й бути зрадженою коханим Назаром - була засудженою й вимушена переїхати до Задрипанська - подалі від людських пересудів. Марко не син Ксеньчиного батька, але лише його дружини Зінки. Зінка не просто продавщиця магазину – вона слуга чи хазяйка демона, у неї є магічна книжечка і вона може «наводити» на людей біди, хвороби, та й, зрештою, свого чоловіка Назара вона звела до могили, намагаючись відрадити від коханки – Ксенчиної матері.
На додачу у сестриного нареченого Максима є позашлюбний син. А до мами Віти сватається безпорадний одинак дядько Павло з дурнуватим (чи вельми розумним) сином Валериком.
Та й у інших жителів Задрипанська ще ті скелети у шафі. Керівник балетної школи Онуфрій Станіславович дуже охочий до своїх юних учениць. І багато хто з цих дурненьких балерин вірить, що завдяки сексуальній близькості з вчителем їм додасться таланту. Та поки що, переважно, з’являються діти – як у нинішньої дружини Юрія Соколова Світлани. А зараз у вчителя нова улюблениця – недоступна для однолітків Настуня. А вона запала в око бізнесменові Ярославу, що згубило Онуфрія й накликало біду на Настуню…
Сюжет закручується. Долі й дії героїв у минулому й сьогодні сплітаються. Віта з допомогою Валерика знаходить у лісі ледве живу Настуню. Ярослав відкуповується від власного злочину. Начальником Задрипанського відділку міліції виявляється винуватець у засудженні Ксеньчиної матері Тимофій Васильович, а зробив він це за хабар від Зінки. Начальник міліції в подвійній зацікавленості звинуватити Віту та Валерика у викраденні та знущанні над Настунею (сховати старий гріх неправедного засудження Віти та й величенький хабар від справжнього злочинця – Ярослава гріє душу). Міліціянти шантажують Віту доньками, а Валерика просто по-звірячому б’ють – вони от-от зведуть самі на себе наклеп. Ксеньку й Варварку піддають остракізмові односельці та однокласники. Здається виходу нема…
Та така вже непередбачувана доля у байстрюків – їм на допомогу приходять їх біологічні батьки, звідні та несправжні брати. Зло покарано, підступників виведено на чисту воду, правда торжествує, а головні герої опісля пережитого стають більш сміливими та рішучими. Happy end!..
Так - Хеппі енд, хоч це і дивно у сьогоднішньому брутальному нашому світі. Можливо хороший кінець роману хоче сказати нам, що всі негаразди в кінці-кінців поборе любов – справжня любов – зображена на найкращій Ксеньчиній картині:
«Це ти з батьком. Ви навіки разом, які б вітри не пронизували вас наскрізь. І сліди від усіх ваших вчинків, поганих і хороших, однаково буде засипано снігом вічності. Ви просто йдете далі, тримаючись за руки, бо головне – це кохання. Воно прощає все, якщо залишатись йому вірним».
UaModna:Трагедії провінційного містечка